Вчора мала величезну приємність виступити перед надзвичайно цікавою аудиторією - слухачами вже другої AIESEC-івської навчальної програми "Growth in PR", стратегічним партнером якої знову стала UAPR. Мій виступ відкривав 6-тижневу програму, і оскільки він мав такий вступний характер, то тема була сформульована досить загально: "Від "піару" до стратегічної комунікації. Який PR потрібен компаніям сьогодні?". Учасники програми - молоді фахівці, початківці та більш досвідчені піарники. Проте всі вони молоді, активні, енергійні та мислячі - а саме це потрібно нашій професії зараз.

 

Ось сама презентація:

  

Від "піару" до стратегічної комунікації. Який PR потрібен компаніям сьогодні   

 

Та, звичайно, вона була лише орієнтиром для дискусії. Наприклад, ми активно обговорювали, який PR може вважатися хорошим. Всі погодилися, що він має бути стратегічним, креативним, чесним та використовувати всі можливі, в тому числі й нові та нестандартні, інструменти, і базуватися на зворотньому зв'язку.

 

Проте як тільки мова заходить про якісь практичні речі, ми одразу переходимо до традиційного бачення піарника як прес-секретаря. Нас починає цікавити, як спілкуватися з пресою, як писати прес-релізи, але ми забуваємо про всі ці інші речі - що потрібно прислухатися до середовища, але при цьому пам'ятати про стратегію компанії, і бути радниками топ-менеджменту, і брати участь у прийнятті рішень, бо інакше ніякого управління репутацією не вийде. Буде лише видача інформації на-гора. З цього приводу мені страшенно сподобався проникливий пост Євгена Бабича про короткозорість. Це - дійсно, велика проблема у PR, і я сама чесно признаюся, що часто грішу цим у своїй повсякденній роботі. Думаю, важливо, що ми це вже усвідомили, адже це - перший крок до подолання проблеми.

 

А ще в ході семінару ми обговорювали три міфи:

- PR вигадали росіяни, щоб не платити

- Поганого publicity не буває

- Результати PR неможливо виміряти

 

В аудиторії були і люди, готові спростувати кожен із цих міфів, і люди, які вважають їх цілком відповідними до реальності. Тому дискусія була часами гаряча, але мені не було нудно ні хвилини. Сподіваюся, іншим теж.

 

Через кілька годин після завершення майстер-класу, його учасники вже спілкувалися і обговорювали його на блозі Віктора Зінченка, учасника і цієї, і попередньої програм. Ось він - непідробний ентузіазм. Мене надзвичайно вразило, що відкритість до нових ідей балансується у "перцях" з упевненістю у своїх силах, що їх не засліплюють авторитети, і при цьому вони готові навчатися і сприймати нові знання, що на кожне питання в залі піднімався ліс рук, і люди розмірковували уголос, імпровізували, активно реагували на мої слова і були повноцінними учасниками діалогу. На початковому етапі кар'єри, принаймні, у нашій сфері, юнацький максималізм - це значно краще, ніж байдужість і скептицизм.

 

Так що аплодую ініціаторам та організаторам проекту Growth in PR та всім його учасникам. Якщо ці люди формуватимуть майбутнє нашої професії - я за український PR спокійна.