Сьогодні на Твіттері отримала запитання від колеги-піарника @PaulStallard, чий блог я також читаю: Чи знизилася ваша активність на блозі відколи ви пристрастилися до Твіттера? І я з жахом зрозуміла, що таки знизилася. Натхнення на великі пости в мене не було з часів поста про Стівена Гласса (до речі, історія з “Контрактами” закінчилася добре: ми поспілкувалися з дуже приємним головним редактором Яною Мойсеєнковою і, сподіваюся, наступна серія стосунків моєї компанії з виданням буде позбавлена надмірного драматизму). Кілька постів у мене в роботі і чекають натхнення на те, щоб я їх закінчила. А наразі я пробуватиму нові (для цього блогу) формати.

Сьогодні – коротко – про 4 речі, які хвилювали мене протягом останнього тижня (крім роботи, звичайно: про це коротко не напишеш):

1. Твіттер. Я слідкувала за твіт-битвою Ештона Кутчера та CNN: перший таки довів, що поп-культура сьогодні куди масовіша за новини, першим набравши 1 000 000 “фолловерів”. Але не варто поспішати з похороном серйозних новин. У той час як я згодна з Кутчером у тому, що сьогодні одна людина за широтою каналу може посперечатися з потужною медіа-компанією, і це дуже суттєво, є й інші нюанси. За свій короткий твіттер-стаж я вже пересвідчилася, що спілкуватися з живими людьми набагато цікавіше, ніж із компаніями. З одного боку, правий Стів Рубел у тому, що Твіттер толерантніший до голосу корпорацій, ніж більшість інших соціальних медіа, все-таки знеособлені голоси звучать набагато нудніше, ніж людські. Ну а коли представник компанії дублює все, що твітить під корпоративним екаунтом його компанія, то хочеться “анфолловити” обох.

2. Скандал із Domino’s Pizza. Ну, ви, мабуть, в курсі, про що я: вся блогосфера гуде про цей трагічний випадок браку здорового глузду у двох знуджених працівників мережі швидкого харчування. Вони вивісили на YouTube (оригінальне відео вже зняли, але найцікавіші кадри можна побачити тут) любительські кадри, зняті на кухні одного з ресторанчиків, де працівники засовують шматочки сиру в ніс перед тим як покласти їх у сендвіч і смачно чхають на їжу, яку готують. Історія довга, про неї краще спитати у пошуковиків, проте для мене суть не в тому, наскільки правильно відреагувала компанія на кризу (сконтактувалася з власником франшизи, який моментально звільнив “героїв” відео; вивісила відео-вибачення президента компанії; завела еккаунт на Твіттері…). Адже працівники повинні розуміти ризики такої поведінки, з огляду на цінності бренду. Очевидно, з внутрішньою комунікацією у франчайзингових компаніях не так просто. Я розумію, важко контролювати 125 тисяч працівників у 40 країнах, але їх треба не контролювати, а виховувати. З приходом кризи такі речі як внутрішній брендинг відійшли на другий план, а, насправді, вони важливі, як ніколи.

3. Екологія. Намагалася пояснити своїм родичам, чому важливо сортувати сміття. А сьогодні натрапила на вражаючу статтю у Business Week, а потім на новину “Тимошенко назвала непереработанный мусор самой большой угрозой в Украине”. Виявляється, в Україні більша територія зайнята сміттєзвалищами, ніж заповідниками. А раніше я бачила статистику, що сміття в Україні займає більше території, ніж Карпати! Якось не хочеться жити у царстві сміття :(

4. Великдень. Провела чудові два дні у Львові (і ще 2 дні в дорозі – машиною). Дякую всім, хто зробив для мене це чудове свято ще кращим! Насамперед, це – моя родина (на фото). І - оскільки сьогодні ще, офіційно, Великдень – вітаю всіх читачів блогу із цим прекрасним святом! Бажаю воскресіння всіх надій і втілення найсміливіших мрій!

У п’ятницю спілкуватимуся в режимі онлайн-конференції з учасниками проекту Простір змін. Проект організував фонд Open Ukraine з метою ідентифікувати і згуртувати молодих лідерів громад. Цим ініціативним молодим людям я розповідатиму, чому, на мою думку, не буває корпоративного альтруїзму, що таке насправді корпоративна соціальна відповідальність і як шукати точки перетину з бізнесом заради реалізації суспільно корисних ініціатив.

Для затравки, я написала таку собі преамбулу до спілкування, в якій пробувала спровокувати відвідувачів сайту на дискусію. Ключова теза – у часи кризи компанії вже не можуть дозволити собі фінансувати улюблені проекти своїх власників та друзів власників. На зміну адхократичному підходу до соціальних проектів прийде справжня КСВ як філософія бізнесу.

Дуже чекатиму гострих питань і цікавого обговорення!